Woods' paper “Ideals of Rationality in Dialogue” raises six problems for dialogue theory. Woods is right about the seriousness of the problems, but one school of dialogue, that stemming from the work of Charles Hamblin, avoids each of Woods' problems by using commitment instead of belief and by using only immediate logical relations. This paper summarises the reasons Hamblin's school took this course, and explains how Woods' problems are thereby avoided.

Jim Mackenzie; Authority, Journal of Philosophy of Education, Volume 22, Issue 1, 30 May 2006, Pages 57–65, https://doi.org/10.1111/j.1467-9752.1988.tb00177.x.

This paper is a defence of a holistic version of the generalist view of moral reasoning based on prima facie principles. In Section 1 I summarise Dancy’s arguments for particularism. Then I argue that particularism goes against strong intuitions regarding reasoning in general (Section 2), fails to account for the asymmetry of reasons (Section 3) and to make sense of compunction and moral imbecility (Section 4). I conclude (Section 5) that a holistic generalism is the right view of moral reasoning. (...) Then I discuss Dancy’s objections to it. I argue that Dancy’s appeal to default reasons is philosophically equivalent to a holistic version of generalism, and hence incompatible with particularism (Section 6) and that his resistance to accept holistic generalism is the result of a foundationalist view of reasoning (Section 7). As an alternative to foundationalism I defend an Aristotelian dialectical view of moral reasoning. (shrink)

Стаття присвячена розгляду метафізичних підстав етики добра. У якості феномена, природа якого є трансцендентною, добро розкриває себе в двох проективних оптиках. Йдеться з одного боку, про онтологічні аспекти етики добра, що виступає як модус спільного буття. З іншого, про релевантність доброчинної природи людини принципам етики добра. Таким чином, добро складає основу, вихідний операційний модус спів-буття. Феномен володіє об’єктивними властивостями і універсальним характером. Іншими словами, добро складає умову, природу порядку самого буття. Цю логіку простежує вже Сократ, ототожнюючи благо, знання і чесноти. (...) Набуваючи статус знання сущого, реального – Істини, яка відкриває людині суть її призначення, вдосконалює і перетворює її особистість, добро-благо є живе знання. Йдеться про духовні знаннях, що відкриваються людині, що пізнає в процесі освоєння навколишнього світу, наповнюють її змістом, надають унікальності. Тобто це живе знання, спрямоване на вдосконалення образу, його духовний розвиток, зростання. А, отже, проекція знання-блага на рівень соціуму виступає механізмом організації та підтримки соціального порядку. Пізнаючи через соціальний контекст етичні принципи добра, людина осягає закони духовного порядку, невід’ємною частиною якого він є, усвідомлює себе реального, унікального, знаходить зв’язок з дійсністю. Реіфікація даних принципів в культурних Універсал відкриває людині навколишній світ як єдиний Цілого, невід’ємною частиною якого є і він сам. За допомогою експлікації смислів, культура «вводить» особистість в складене раніше символіко-комунікативний простір, формуючи здатність до розуміння, з повідомленням, з-участі, в цілому формує орієнтацію на спільність, цілісність соціальних відносин. Саме в цій перспективі відкриває себе питання благополуччя як принципу влади духовних знань, що реалізується у відповідності людини принципам етики добра. (shrink)