Hegel: Catholicism

У статті здійснено концептуальний аналіз політичної практики франкістського авторитарного режиму, його ідеологічних засад та суспільно-політичних доктрин, розглянуто їхні історичні витоки, фактори та причини формування, складники, сутність, еволюцію та трансформацію ідеологічних принципів і доктрин відповідно до історичних етапів, які пройшов у своєму розвитку іспанський франкістський режим упродовж 1939–1975 років. Доведено відсутність у франкістській Іспанії уніфікованої ідеології, на кшталт націонал-соціалістичного чи фашистського режимів, використання франкізмом розмаїтого консервативного політико-ідеологічного спектра, репрезентованого націоналістичними, традиціоналістськими, конфесійними рухами, коріння яких часто сягає давнього історичного минулого Іспанії. Вивчено (...) їхні історичні, політико-філософські, соціальні витоки та складники, простежено особливості їхнього становлення, розвитку, модифікації та еволюції відповідно до трансформації політичної, соціально-економічної та зовнішньополітичної практики франкізму. Досліджено правові основи режиму, сутність теорії та практики «органічної демократії», шляхи та механізми організації державної влади, становлення та еволюцію універсального статусу глави держави, який забезпечив ефективність і спадковість королівської влади і мирний перехід до демократичних реформ. Авторка статті акцентує увагу на прямій взаємозалежності розвитку й еволюції стабілізаційно-реформаторської франкістської авторитарної політичної системи та унікальної моделі переходу Іспанії до повноцінної демократії, набуття нею в короткі терміни суб’єктності в міжнародних відносинах і членства в євроатлантичних структурах. (shrink)

Статья представляет собой попытку обнаружить «испанский след» в богословской мысли Киевской митрополии XVII в. на примере наставлений об отправлении церковных таинств («Наука о седми тайнахъ церковных» в составе виленского Требника 1617–1618 гг.) и первого православного печатного пособия по моральному богословию («Мир с Богом человеку». Киев, 1669). Одним из источников для «Науки» стало сочинение испанского иезуита Франсиско де Толедо (1534–1596)) «Summa de Instructione Sacerdotum» (известное также как «Summa casuum conscientiae»), в основу которого был положен курс по моральной теологии в Collegium Romanum (...) в Риме. Составители виленской «Науки» прибегали не только к буквальному переводу значительных порций текста испанского иезуита и близкому к оригиналу пересказу отдельных фрагментов, но также дополнили заимствованные из де Толедо фрагменты рассуждениями о церковных ритуалах, цитатами из отеческой традиции, из канонов Вселенских и Поместных соборов, из гражданских правовых памятников. Несмотря на то, что виленская «Наука» вышла из униатских кругов, она получила широкое распространение и среди православных: именно посредством данного памятника отдельные фрагменты сочинения де Толедо попали в «Мир с Богом человеку». Но при этом совершенно очевидно, что в толковании семи смертных грехов и в рассуждениях о милостыни заметно прямое обращение составителей «Мира с Богом» к сочинению де Толедо. Оба памятника Киевской митрополии послужили впоследствии источником для рукописной компиляции о таинствах московского книжника Евфимия Чудовского, который, таким образом, способствовал распространению «Суммы» де Толедо и в московской традиции. (shrink)